ХОЛО́П, а, ч.

1. У Давній Русі — підневільна особа, близька за суспільним становищем до раба; пізніше — двірський слуга, кріпак. За своїм складом челядь була дуже різноманітна: до неї входили і холопи (раби), і закабалені (за борги) смерди, і люди, які шукали заступництва і служби у феодала (Іст. СРСР, І, 1957, 42); За військом товпилися городяни, смерди, закупи, ізгої, холопи. Всі сьогодні прийшли сюди (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 25); У Києві на Подолі Братерськая наша воля Без холопа і без пана Сама собі у жупані Розвернулася весела (Шевч., II, 1963, 53); // Людина, яка принижено покоряється цареві, панові; раб. Прикро вразило мене оголошення хлопської «Бібліотеки». Доки ми ще будемо інших, а то й самих себе, лаяти холопами́ (Л. Укр., V, 1956, 258).

Рукода́йний холо́п див. рукода́йний.

2. перен. Той, хто схиляється, плазує перед ким-, чим-небудь. Лакеї грошового мішка, холопи експлуататорів,— пани буржуазні інтелігенти «лякали» соціалізмом народ, саме при капіталізмі засуджений на каторгу і казарму безмірної, нудної праці, напівголодного життя, тяжких злиднів (Ленін, 35, 1973, 190); Налитий помстою погляд Килигея з-під кущуватих брів спрямований у бік порту.. Не може він думати спокійно про тих, що зараз хазяйнують отам, в його рідному порту. Віслюки! Холопи капіталу! (Гончар, II, 1959, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 122.