ХОЛОДИ́НА, и, ж., розм., рідко. Те саме, що холодне́ча 1. — А завзятий, чорт! — з задоволенням хтось вилаявся, затягуючись цигаркою.— Скільки проплив у таку холодину (Стельмах, II, 1962, 205); — То візьми, Гайвороне, і напали грубу… А то бикам роги скручуєте, а в клубі холодина, ніби надворі (Зар., На.. світі, 1967, 127); // мн. холоди́ни, ди́н, перен., поет. Те, що не впливає па людські почуття, не збуджує їх. То не просто мова, звуки, не словникові холодини — в них чути труд, і піт, і муки, чуття єдиної родини (Тич., І, 1957, 194); [Ярослав:] Ні, не абстракцій холодини скропили кров’ю ви й слізьми. Ви працювали для людини і до кінця були людьми (Лев., Драми.., 1967, 416); Метався він по майстерні Між гіпсових холодин (Б. Ол., На лінії.., 1972, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 115.