ХОДУ́ЛІ, у́ль, мн. (одн. ходу́ля, і, ж.).

1. Те саме, що ди́би. Клим на Ходулі раз піднявся, Що вище всіх — над всіми величався, Недовго ж постояв — Упав (Бор., Тв., 1957, 168); Коли [Юхим] захворів на ревматизм, то переходив річку на ходулях (Чорн., Визвол. земля, 1950, 154); Уніформіст подає високі ходулі. Глядачі затихають, насторожуються (Ткач, Арена, 1960, 168); Спритні англійські малярі працюють на ходулях, виготовлених з легкого металу (Наука.., 12, 1965, 44); *У порівн. Приходжу до хати і застаю таку картину: посеред хати стоїть Казімір. Хоч би вже прибрав якусь скромну позу, а то, як навмисне, розчепірився, як на ходулях (Вільде, На порозі, 1955, 114).

2. перен., розм. Що-небудь неприродне. Розмови про «ходулі», «неприродність», «однобокість» і т. п. тут ні при чому (Еллан, II, 1958, 120).

3. перен., розм. Ноги (у 1 знач.). Страус на своїх голих ногах-ходулях підійшов до муру й намагався зазирнути через нього в сад (Донч., III, 1956, 66); Плигнув (Микола) під ковдру, витягнув ноги і блаженно посміхнувся — нагасався-таки за день. Ніби й нічого не робив, а он як гудуть ходулі (Збан., Курил. о-ви, 1963, 102).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 111.