ХОДО́К¹, а́, ч. Те саме, що хода́к 1, 2. Боєць схилився на коні. Війнув русявим чубом. Вже не їздець і не ходок, Рука трима спрокволу Ремінний жовтий поводок, Опущений додолу (Мал., Звенигора, 1959, 115); Проте — одчуваю [відчуваю] навіть якісь гордощі, якусь одповідальність [відповідальність] перед родичами, так, ніби посилають мене в інший, принадний край ходоком, делегатом (Вас., Незібр. тв., 1941, 164); Звідси, з Смольного, керував Ілліч революцією, тут приймав він ходоків з народу, вів з ними задушевні бесіди, давав цінні поради (Вітч., 1, 1974, 166).

ХОДО́К², дка́, ч.

1. Зменш. до хід.

2. гірн. Горизонтальна або похила виробка, яка служить тільки для проходу шахтарів. Весело було знаходити в собі колишню орієнтацію в своєму підземному царстві, у плутанині косих штреків, ходків (Кундзич, Пов. і нов., 1938, 73).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 111.