ХОДА́К, а́, ч.

1. Той, хто йде, ходить пішки. В голові колони йшли Федоров, Дружинін і Попудренко.. Федоров себе краще почуває, ніж деякі з наших ходаків (Шер., В партиз. загонах, 1947, 85); // який. Той, хто характеризується певними якостями, здібностями в ходінні. Ходак добрий, до обід буде в Харкові (Сл. Гр.); —Дорога тут рівна, а ходак я гарний (Донч., VI, 1957, 539); Ходак з неї нікудишній (М. Ол., Леся, 1960, 121); // спорт. Спортсмен, який займається спортивною ходьбою. Виграв [спортсмен] змагання ходаків на 10 кілометрів (Рад. Укр., 6.III 1974, 4).

2. Особа, яку обирають і посилають куди-небудь з певним дорученням, клопотанням; посланець. От перебалакали, скинулись всі людці на гроші і рішили вибрати й послати двох ходаків на розвідки (Григ., Вибр., 1959, 288); Курними дорогами могли брести сивобороді ходаки і до губернаторів, і до другого департаменту сенату, і до самого царя (Стельмах, І, 1962, 233); На полях, тваринницьких фермах, в майстернях колгоспу часто можна зустріти ходаків за досвідом з різних областей і країв нашої Вітчизни (Ком. Укр., 1, 1958, 11).

3. перев. мн. ходаки́, і́в, діал. Постоли. Війт намотав на ноги потрійні онучі, обувся в шкіряні ходаки (Фр., II, 1950, 33); Антін Глущук сидить на призьбі біля хати і старанно зашнуровує свої ходаки — збирається в дорогу (Чорн., Визвол. земля, 1950, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 104.