ХОВРА́Х, а́, ч. Невелика тварина з роду гризунів родини білячих, поширена в Європі, Азії та Північній Америці; завдає великої шкоди посівам. Старшому бог у всьому помагає: посіє пшеницю, то вона виросте заввишки з чоловіка і по четверті з копи зерна дасть; а у меншого — або градом виб’є, або ховрах понівечить (Стор., І, 1957, 30); Польові миші, ховрахи і хом’яки тягли зерно одним їм відомими стежками і ходами під землею, де влаштовували цілі комори запасів на зиму (Ів., Ліс. казки, 1954, 134); Жирні, відгодовані ховрахи бігають по полю, інколи зупиняються на горбиках, щоб свиснути (Собко, Шлях.., 1948, 173); *У порівн. Імлистими ранками, коли ворог пострілював навмання, піхотинці вилізали з своїх глеюватих окопів, як ховрахи (Гончар, III, 1959, 208); — Тихо́ Тихо… Коли, бачу, вискочила з хати Юхимиха, глянула туди-сюди. А потім рукою знак подає. Висунувся тоді Ступчак, мов ховрах із нори (Жур., Вечір.., 1958, 350).

∆ Крапча́стий ховра́х — дрібна короткохвоста тварина цієї родини, яка відзначається виразною плямистістю хутра; один з видів цієї тварини, поширених на Україні.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 103.