ХО́ВАНКА¹, и, ж., розм. Те саме, що схо́ванка¹ 2, 3. У мене добра хованка єсть,— заховаю, то ніхто не знайде (Сл. Гр.); — Мені боязко, неньку,— шепотіла Марійка.— Наш Микольцьо не витерпить і вийде із хованки (Кучер, Дорога.., 1958, 172).

ХО́ВАНКА² див. хо́ванки.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 100.