ХМІЛЬНИ́Й, а́, е́.

1. Який сп’янів від уживання алкогольних напоїв; п’яний, нетверезий. Приїхав чоловік звідти [з села] хмільним.. від розведеного спирту (Стельмах, І, 1962, 614); — Спробуйте все-таки підпоїти Танюшкіна, відкрийтесь, що ви соціаліст, може, він хмільний і пробовкнеться… (Бурл., Напередодні, 1956, 79); // Власт. п’яній, нетверезій людині. Голова Степанова була ще хмільною (Бабляк, Жванчик, 1967, 44); У хмільних очах двояться людські обличчя, але він чує голос дружини (Шиян, Магістраль, 1934, 126); // Такий, в якому беруть участь п’яні, нетверезі люди. За якийсь хмільний бешкет був списаний [Леонід] з корабля (Гончар, Таврія, 1952, 227).

2. Який викликає сп’яніння, п’янить (про напій). Хмільна вода до добра не доведе (Укр.. присл.., 1963, 497); На срібній таці в неї були золоті келехи з медом хмільним (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 135); Біля кожного двору на чисто вимитих лавицях стояли відра з холодною водою та хмільною брагою (Гончар, III, 1959, 423); — Прозору шклянку вщерть налито Вином, червоним і хмільним! (Рильський, І, 1960, 156); // у знач. ім. хмільне́, но́го, с. П’янкий напій. — Жвавіш повертайся, п’яна пико! — підгонив він, хоча підручний сном-духом не знав хмільного (Гончар, III, 1959, 150); Вздовж довгого столу, тут і там, сиділи ті з гостей, котрі або ще не хотіли спати, або не могли зрушити з місця, перебравши хмільного (Гжицький, Опришки, 1962, 157); // перен. Який викликає стан, подібний до сп’яніння. Вдихаючи хмільний солод прогрітої клуні, Докія туго і обережно вкладала снопи, мов сповитих дітей (Стельмах, II, 1962, 404); Ще лише початок квітня, а природа вже мовби поспішає розкритися людям своїми щедротами, хмільною красою справжньої повної весни (Гончар, Зустрічі.., 1950, 42); Артьомов.. ліг на груди й обличчям уткнувся в суху траву, жадібно вдихаючи хмільний запах (Чорн., Визвол. земля, 1959, 192).

3. перен. Який перебуває в стані піднесення, збудження, самозабуття. — А, ти вже тут! Що ж — не вдалось утекти́ — вищирився до нього з невимовною злістю хмільний од перемоги Матюха (Головко, II, 1957, 160); Ледь-ледь хмільний від музики й думок, Ти вибігаєш з крісел, ти виходиш В негожу ніч (Бажан, Роки, 1957, 285); Іван Переверза дома не всидів.. Він ходив по руднику, трохи хмільний від успіху і поздоровлень (Ткач, Плем’я.., 1961, 241); Я збирав то яблука, то сливи, Не лічив своїх веселих діб. По садах блукав хмільний, щасливий (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 88); // Власт. тому, хто перебуває в такому стані. Генерал, видно, був чимось не зовсім задоволений. Його мовби не торкалася та загальна радість, той піднесений, майже хмільний настрій, що панував зараз у військах (Гончар, III, 1959, 421); // Який не контролюється свідомістю, розумом і свідчить про стан піднесення, збудження, самозабуття. Матюха сатанів. Скривавлене обличчя хлопцеве і з очей страх будили в ньому гостре чуття звірячої люті й хмільної насолоди (Головко, II, 1957, 144); Він сидить, і в горлі у нього закипає і піниться хмільна і терпка лють (Собко, Любов, 1935, 108); Ганну раптом пройняло якесь неясне, хмільне і тривожне збентеження. Щось зовсім незрозуміле творилося в її душі (Коз., Сальвія, 1959, 69).

4. Стос. до хмелю (у 1, 3 знач.). Він обняв її [тополю], приголубився гарячою головою до стовбура, від якого віяло морозяним духом і далеким, ледь вловимим запахом хмільної запари (Тют., Вир, 1964, 474); Як ненавидів він отой знахабнілий, в хмільному чаду гурт чужинців [фашистів]! (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 194).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 97.