Про УКРЛІТ.ORG

хміль

ХМІЛЬ, хме́лю, ч.

1. Однорічна або багаторічна витка рослина родини шовковицевих, деякі види якої використовують у пивоварінні. Сам [Зінько] посадив хміль біля піддашшя, що над дверима: розрісся хміль так буйно, що й піддашок укрив, і на хату поп’явся… (Гр., II, 1963, 372); Хоч навколо, за тином, ліс жовтів і мінився осінніми фарбами, але хміль іще буйно зеленів (Донч., Вибр., 1948, 212); З дубів та чагарників звисали грона дикого хмелю (Стельмах, На.. землі, 1949, 554); *Образно. Чи не хиблю я, що заплітаю хміль Юнацьких спогадів у твій вінок багряний́ (Рильський, II, 1946, 166); *У порівн. А козаки, як хміль отой, В’ються круг Ганнусі (Шевч., І, 1963, 159); Русяві кучері хмелем в’ються на голові (Н.-Лев., III, 1956, 310); // збірн. Суцвіття цієї рослини у вигляді шишок. Це вже були добре знайомі Данькові місця, в дитинстві він не раз сягав сюди на лісові свої промисли по хміль та по кислиці (Гончар, II, 1959, 137).

2. Який-небудь п’янкий напій. Хміль не вода — чоловіку біда! (Укр.. присл.., 1955, 208); На другий день усі бачили Остапа з червоними очима і синім носом; від його несло хмелем (Мирний, IV, 1955, 30); За святковим столом сиділо чимало уже розігрітих хмелем гостей (Стельмах, І, 1962, 329); *У порівн. Могутня картина весняного кригоходу, як хмелем, впоїла Яреська (Гончар, II, 1959, 203).

3. Стан сп’яніння від дії п’янких напоїв. На розпрощання поставили могоричу; той злотий, той два — і зашуміло в голові. Почувши хміль, хлопці роз’ятрились — тільки б гуляти! та де в біса грошей взяти́ (Свидн., Люборацькі, 1955, 129); Іде Чіпка додому… У голові хміль; на серці зло… (Мирний, І, 1949, 264); Морозне повітря трохи розвіяло його хміль (Тулуб, В степу.., 1964, 221); Тарас озирнувся. Просто до нього крізь натовп пробивався Андрій. Хміль з нього наче рукою зняло (Баш, На землі.., 1957, 15); Хміль накочувався на нього хвилями (Коз., Блискавка, 1962, 5); *У порівн. Ще незнана радість прийшла і хмелем розлилася по всьому тілі (Чорн., Визвол. земля, 1959, 144).

Вихо́дить (ви́йшов, ви́скочив, ви́вітрився, ви́летів і т. ін.) хміль з голови́ в кого, чиєї, рідко кому — хто-небудь швидко, раптово стає тверезим. — Он як! — хміль одразу почав виходити з голови управителя (Стельмах, Хліб.., 1959, 308); — Це він! це сатана! як бухнув мене в спину, то в мене з очей так і посипались іскри.. Ох! Тікаймо швидше. Це місце нечисте,— говорив голова, в котрого разом з іскрами вискочив і хміль з голови (Н.-Лев., VI, 1966, 358); Петру був настільки обурений невдячністю дочки, що навіть хміль вивітрився з його голови (Чаб., Балкан. весна, 1960, 12); Варто її один раз струснути, як увесь хміль миттю вилетить їй з голови (Загреб., Шепіт, 1966, 79); Хміль б’є (уда́рив) у го́лову кому; Хміль розбира́є (розбира́в, розібра́в) кого — хтось починає п’яніти. Випили по чарці, по другій, по третій. Хміль ударив у голову (Мирний, IV, 1955, 144); Левицький витягнув ще одну пляшку міцної наливки-тернівки і налив усім по повній склянці. Хміль м’яко вдарив їм у голову, і вони знов заспівали (Тулуб, В степу.., 1964, 48); Він дивився та сміявся, як хміль розбирав її (Мирний, III, 1954, 279); Хміль бро́дить (броди́в) у кому (у голові́, у кро́ві чиїй) — хто-небудь п’яний, сп’янів. З аркадянами веселився [Евандр], Над варенухою трудився, І хміль в їх головах бродив (Котл., І, 1952,201); Брати ..немов сп’яніли від розмови, може, в них бродив ще хміль (Скл., Святослав, 1959, 27); Цієї весни молодий солдатський хміль бродив у Маковейовій крові бурхливіше, ніж будь-коли (Гончар, III, 1959, 299); Хміль не бере́ кого — хтось не стає п’яним, не п’яніє. Князь Святослав із синами своїми сидить за столом, чує ці крики, але хміль щось не бере його (Скл., Святослав, 1959, 459).

4. чого, перен. Стан піднесення, збудження, самозабуття, викликаний чим-небудь. Не можна воїнові зупинятися. Він у строю. І хай бурунить у ньому і клекоче поезії хміль, хай проситься в пісню, червоноармієць повинен іти, затиснувши суворо уста (Збан., Сеспель, 1961, 209).

5. Різновид узору для розпису або вишивки, який має вигляд цієї рослини. «Ой боже мій милий! Вишиваю я рушники хмелем та зірками, а мені все здається, що я йду до своєї долі зеленими лугами, та свіжими берегами, та пахучими садами»..— думала бідна дівчина, вишиваючи квітки (Н.-Лев., VI, 1966, 365); — Ну, як мені, мамо́ — гойднула [дівчина] так дзвоном спідниці, що забілів подолок полотняної сорочки, а на ньому загойдався вишитий хміль (Стельмах, І, 1962, 157).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 97.

вгору