ХМЕЛИ́ТИ, лю́, ли́ш, недок., перех., розм. 1. Додавати хмелю (у 1 знач.) в який-небудь напій. Загадав Іван ся женити, з м’якин [з полови] пиво варити, кропивою хмелити (Сл. Гр.).

2 Робити кого-небудь хмільним; п’янити. Чарки заходили, по руках. Не горілка хмелила — радість. Сердечні бриніли розмови (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 17); // перен. Збуджувати кого-небудь, паморочити голову комусь. Він бачив у ці дні, як хмелила Ярославу розкутість власного темпераменту (Гончар, Циклон, 1970, 175); // перен. Позбавляти ясності (розум, свідомість, думки тощо). Машинально відповідав він на запитання, але сон хмелив його свідомість, плутав думки і слова (Тулуб, Людолови, І, 1957, 14).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 96.