ХЛЮПОСТА́ТИСЯ, ощу́ся, о́щешся, недок., розм. Те саме, що хлюпота́тися. Сидимо… Річка хлюпощеться, гай над нами листям зеленим шелестить (Гр., Без хліба, 1958, 67); Тече вода із-за гаю Та попід горою. Хлюпощуться качаточка Помеж [поміж] осокою (Шевч., II, 1963, 414); — От і ноги є де помити,— хлюпощучись, казав він.— Та гарно так… вода холодненька… (Мирний, IV, 1955, 91); Погнався [гайдук] з дрюком за табунцем свійських качок, які хлюпостались у рясці (Панч, Гомон. Україна, 1954, 24).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 90.