ХЛЮ́ПАТИСЯ, аюся, аєшся, недок.

1. Те саме, що хлю́пати 1. На палубі стоїть бочка, в ній хлюпається вода, коли хвиля гойдає корабель (Ю. Янов., II, 1958, 148); Під ногами тихо, воркітливо хлюпались ніжні хвилі річки (Збан., Малин. дзвін, 1958, 152); *Образно. Куди не глянь, як море, хлюпаються хліба… (Головко, II, 1957, 517); Шалена злоба аж хлюпалась у округлих очах Юхрима (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 176).

2. Бовтатися, купатися, плавати, бризкатись у воді або в іншій рідині, викликаючи плескіт. Та й стане хлюпатися [Матвій] у дьогтеві, як мала дитина у калюжі. Що то, як чоловік у щасті та у радості (Кв.-Осн., II, 1956, 14); Я сидів і задивився.. на чорних циганчат, що хлюпались нанизу в воді (Н.-Лев., VII, 1966, 290); Сто тисяч качок плещуться, хлюпаються, кахкають в руслі старого Псла (Літ. газ., 22.IX 1961, 1); // Щось роблячи чи миючи в воді, викликати її плескіт. Чую — посудом цокотить [Параска], воду з самовара наточує, бовтає нею, хлюпається (Мирний, IV, 1955, 355); — Коли освіжишся такою холодною водою,— говорив, хлюпаючись, Тарас,— то і робота йде краще (Мокр., Острів.., 1961, 63).

3. Виливатися, розливатися звідкись від рвучкого поштовху, похитування. Люта й налякана, вона бігла, придержуючи відра, щоб вода не хлюпалась (Коцюб., І, 1955, 272); *Образно. — Подумають усі, що й справді твоя голова переповнена розумом так, що аж хлюпається (Досв., Вибр., 1959, 260).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 89.