ХЛОПЧИ́НА, и, ч., розм. Те саме, що хло́пець. В колисці хлопчина заплакав (Мал., Звенигора, 1959, 131); Біля його [чоловіка] ніг тулиться хлопчина років десяти (Стельмах, І, 1962, 172); — Хлопчина надумав учитися самотужки. У свого товариша, робітфаківця, брав списані зошити і ночами сидів над ними (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 24); Сам Петро, кремезний хлопчина з русявою борідкою, прихватком наїдався чогось (Вас., І, 1959, 71).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 85.