ХЛО́ПНУТИ, ну, неш, док. Однокр. до хло́пати. Двері хлопнули, і показавсь Заторський у своїй сірій шинелі з плисовим коміром (Свидн., Люборацькі, 1955, 112); Яків простяг руку. Івась хлопнув своєю ручкою по батьковій долоні, перевернув і поцілував (Мирний, І, 1954, 201); — Живу, кажеш́ — Хаєцький приязно хлопнув його по плечу.— Живи на здоров’я (Гончар, III, 1959, 381).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 84.