ХИТЬ-ХИ́ТЬ, присудк. сл., розм. Підсил. до хить. Вже проснулись і волошки, Лиш голівками — хить-хить… (Бичко, Вогнище, 1959, 162); Привітно ще здалеку хитають ніжним галуззям [дерева] — хить-хить — хить-хить… (М. Ол., Чуєш… 1959, 58).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 67.