ХИТРЮ́ЩИЙ, рідко ХИТРЮ́ЧИЙ, а, е, розм. Дуже хитрий (у 1, 2 знач.). Ну й хитрющий же дід та мудрий… (Вас., Вибр., 1954, 262); Хитрючий дід, знає, що я в покрівельній справі нічогісінько не розумію, а, бач, підтримує авторитет (Збан., Єдина, 1959, 351); Не встиг Дмитрик відчинити масивні різьблені двері, як у них появився райкомівський сторож Макарович, низенький, підстаркуватий, з хитрющими, аніскілечки не заспаними очима (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 113); — Потрібна практика,— говорила Марійка.— Іноді дивишся — хитрюща задача, просто — ребус! (Донч., V, 1957, 436).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 67.