ХИ́РІ́ТИ, хи́рі́ю, хи́рі́єш, недок.

1. Бути хворобливим, кволим; хворіти. Стоїть село. Невесело. На горі палати Почорніли. Князь хиріє, Нездужає встати (Шевч., II, 1963, 34); [Конон:] Робочих рук сила, а робота не завжди знаходиться.., а від того недоїдають, ходять у руб’ї та в дранті, хиріють і загибають (Кроп., III, 1959, 209); Через два роки.. такий з нього гарний хлопець став, що кому не скажеш, що це той плакса, що хирів, то й віри не йме (Стор., І, 1957, 215); // Погано рости (про рослини); в’янути, засихати. Так без роси, на спеці у пустині І хиріє, і в’яне вутлий цвіт! (Стар., Поет. тв., 1958, 62); Навколо жовтіє-таки, хиріє зелень (Ле, Міжгір’я, 1953, 231).

2. перен. Бути у стані загального погіршення; занепадати. Робота хиріла, не розгорнувшись, завмирала (Кач., II, 1958, 361);// Вести малозмістовне, безрадісне, пусте життя. Мандрівники кидали промінь свідомості у глухі закутки краю.. Молода їх жвавість підбадьорювала ту нечисленну інтелігенцію, що хиріла по селах без культурного товариства (Сам., II, 1958, 398).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 60.