ХИРЛЯ́ВИЙ, а, е. Те саме, що хи́рний. Ще вранці на партійно-комсомольських зборах він був якийсь збляклий і начебто кволий, хирлявий після перенесеної хвороби. Тепер же він ступав пругко, бадьоро (Гончар, III, 1959, 103); Згадав, як він захопився літературою нового життя та як учив елементарної грамоти свою хирляву небіжку-дружину… (Досв., Вибр., 1959, 16); За плугом дріботів маленький, хирлявий Охрім з обмотаною рушником шиєю, хрипів, повиснувши на чепігах (Тют., Вир, 1964, 10); Теля було — шкода дивитись.. Мізерне, хирляве, сліпе на одне око (Донч., VI, 1957, 143); Семен Микитович квапливо увійшов у свою кімнату, затінену хирлявою зеленню хатніх рослин (Коп., Вибр., 1948, 163); За вікном тихо шуміли хирляві, посаджені весною, а тому передчасно пожовклі липи (Збан., Курил. о-ви, 1963, 111); // у знач. ім. хирля́ві, вих, мн. Фізично немічні, безсилі люди. — Хіба ж ви не знаєте, що на мужицьких ужитках хирляві та кволі вимирають, наче мухи восени (Стельмах, Хліб.., 1959, 381); // Який перебуває в стані занепаду. Ще донедавна містечко виглядало хирлявим тимчасовим селищем, закинутим долею, серед якого височіло над низькими будівлями кілька пошарпаних кам’яниць (Досв., Вибр., 1959, 297); // Слабкий, ледве помітний. З комина сотався вгору хирлявий димок, мабуть, господиня готувала на обід (Гуц., З горіха.., 1967, 49).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 60.