ХИЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., розм.

1. Колихатися, хитатися, гойдатися. Рис у сонячних затонах затишних Шумить, хиляється на стеблах золотих (Вирган, В розп. літа, 1959, 170); Першим прибув до причалу катер. На флагштоку кволо хилявся червоний прапорець, а на палубі, гостро вдивляючись у натовп, стояли з рушницями матроси (Панч, І, 1956, 65); // Хитатися в різні боки (про людину). [Палажка:] Іду сюди, а щось на порозі сидить. Думала — вона. — Хвенько! гукаю. А воно — як замурчить!.. Коли придивлюся, аж то Хведір сидить і хиляється на всі боки (Мирний, V, 1955, 230); Бідна Леся, мабуть, добре ковтнула знахарчиного зілля од переполоху: хилялась, як п’яна, і нічого не знала, що з нею діється (П. Куліш, Вибр., 1969, 102); // Пригинатися, схилятися. Недалеко до півночі з його [тинку] вийшло два чоловіки і то спотикаючись, то хиляючись один на одного, вони простували на гору (Мирний, IV, 1955, 201); Хиляючись до тих квіток палких, Я чув, що й спів солодкий з них виходить, Мов пасма тонів ніжних і м’яких (Фр., XI, 1952, 291); Підбився я, хиляючись сам коло печі… (Барв., Опов.., 1902, 81).

2. Вештатися, тинятися. — Не було, Христе, гіршого лиха, як те кріпацтво! Якби не воно,— хіба б я хилялася отак по світу, як оце хиляюся? (Мирний, III, 1954, 164).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 57.