ХИЛИТНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Однокр. до хилита́ти. В цю мить щось немов ударило в Юрине ліжко зісподу і хилитнуло куди дужче… (Смолич, II, 1958, 25); Созоненко взяв в руки сулію з самогоном, хилитнув нею (Стельмах, II, 1962, 110); Федір розумно подивився батькові в вічі,— хилитнув у дверях фалдами кожушини і хутко зник за ворітьми (Епік, Тв., 1958, 112).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 56.