ХИ́ЖО, присл. Як це властиво хижакові, хижакам. Із ташанських очеретів виходить вовча зграя, хижо винюхує сніжок.., всідається навколо ополонок, і зимовими зорями довго світяться в темній воді вовчі очі (Тют., Вир, 1964, 506); Хижо і пильно [татари] оглянули степ (Тулуб, Людолови, І, 1957, 135); // Злісно, люто. Мати йому: — А в школу як? — Прокіп так хижо — А , в школу… грамоти тобі!.. в пани сина!..— А хоч би й у пани? — Щоб і нога в школі!.. щоб і нога не була! — кричить (Тесл., З книги життя, 1949, 39); Засовалась Галя на місці; очі знову засвітили хижо; лице затіпалось (Мирний, І, 1949, 343); Глоба тільки посміхнувся хижо: — Я плюю на твою заборону! (Ряб., Золототисячник, 1948, 66); *Образно. На будівництво почали прибувати екскаватори з великими залізними ковшами, вони хижо вгризалися в кам’яне лігво ріки (Голов., Тополя.., 1965, 55); Ніч бреде по узліссю — у ярах заляга. Місяць хижо поблискує, мов кривий ятаган (Б. Ол., На лінії.., 1972, 83).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 54.