ХИЖА́ЦТВО, а, с.

1. Інстинкт, поведінка, спосіб життя хижака (у 1 знач.).

2. перен. Характер дій, учинки, властиві хижакові (у 2 знач.); насильство, експлуатація. Всю свою ненависть до хижацтва Франко сконцентрував в образі орла-беркута (Коцюб., III, 1956, 38); Драматург [В. І. Немирович-Данченко] виступає проти церкви, викриваючи хижацтво, брехливість і ханжество її служителів (Рад. літ-во, 11, 1965, 67).

3. перен. Згубне ведення господарства, грабіжницьке використання чого-небудь. — Але ж це хижацтво: добувати добро в глибині і псувати те, що на поверхні землі (Цюпа, Краяни, 1971, 59).

4. рідко. Збірн. до хижа́к. [Неофіт-раб:] Жадаю віри в ту святую силу, що розум просвітить у найтемніших, і всіх людей збере в громаду вільну без пастиря, дозорця і без пана, а не в отару з пастухом свавільним, та з лютими собаками, тремтячу від голосу вовків, левів, шакалів, гієн, лисиць і всякого хижацтва (Л. Укр., II, 1951, 238).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 53.