Про УКРЛІТ.ORG

хибити

ХИ́БИТИ, блю, биш; мн. хи́блять; недок. Допускати хиби (у 1 знач.) в чому-небудь; помилятися. І втишуватимеш неутоленний біль Не день ти і не два, о краю мій коханий! Тож чи не хиблю я, що заплітаю хміль Юнацьких спогадів у твій вінок багряний? (Рильський, Поеми, 1957, 227); // Не влучати в ціль; промахуватися. Княгинина рука не хибила — пускала рогатину влучно (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 41); Оротук бачив тільки двох вовків. Правда, убив обох, бо рушниця в його руках стріляла не хиблячи (Трубл., І, 1955, 195); // перен. Збиватися з правильного шляху; збочувати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 51.

вгору