ХВАТ¹, а, ч., розм. Завзята людина; зух. — Ох, ти ж і хват! — захоплено дивиться на нього Петро (Головко, І, 1957, 479); // до чого. Те саме, що маста́к. [Лікар:] Не хват я до метафор, алегорій (Фр., XI, 1952, 251); — Ми знаємо, що він не такий уже й демократ, як більше до колгоспної комори хват (Кучер, Трудна любов, 1960, 487).

ХВАТ², у, ч., спец. Спосіб схоплювання; хватка. — Отак бери,— подає Клим онукові рубанок. А сам одним хватом обертає стовпа (Горд., II, 1959, 271); Хват правою рукою; // Місце, де схоплюють спортивний прилад.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 35.