ХВАЛЕ́БНИЙ, а, е.

1. Сповнений похвал. Тим неситим очам, Земним богам-царям, І плуги, й кораблі, І всі добра землі, І хвалебні псалми Тим дрібненьким богам (Шевч., II, 1963, 386); Панич читав, читав і читав святу книжку. З покаянних канонів він перейшов до хвалебних акафістів (Крим., Вибр., 1965, 418); Це була відповідь тим віршоробам, які загрузли в шкільній схоластиці і хвалебні оди тиранам видають за поезію (Кол., Терен.., 1959, 45).

2. Який виражає похвалу, схвалення. — Його рецензії на мою гру, хоч були завжди «хвалебні», але хай бог простить йому їх стиль (Л. Укр., III, 1952, 698); Перший голос здивовано сказав: — Так оце він і є? Антін Шаблій? Молодчина! — ..Шаблій не чув під собою землі. Це були його найкращі хвилини — ніби ненароком підслуховувати такі хвалебні розмови (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 113).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 32.