ХАРАПУ́ДИТИСЯ, джуся, дишся, недок., розм.

1. Злякано кидатися вбік, назад (про коней, волів і т. ін.). — Як ця перезва було доїжджає до брами в двір, то пани дають знать і трублять в ріжки та труби, а декотрі стріляють з рушниць. Коні харапудяться, стають гопки (Н.-Лев., VІІ, 1966, 283); Від раптового наскоку, від стрілянини харапудилися коні в підводах, круто завертали, ламаючи оглоблі, й неслися в безладді геть по луках (Ле, Ю. Кудря, 1956, 246); Воли харапудились, вивертали з борозни, звертали вбік, даючи дорогу красеню-трактору (Збан., Переджнив’я, 1955, 360).

2. перен. Боятися, не бажати що-небудь робити; сахатися. Йому я кажу: піди, Іване, побалакай та й наймись, так ні, харапудиться, не хоче (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 26.