ХАПЛИ́ВИЙ, а, е.

1. Який поспішає, квапиться; квапливий. — Не люблю непорядку! — покрикувала вона, намагаючись не відстати від хапливого батька (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 385); Бійці носили ящики з мінами, розпаковували гранати й ділилися ними, запасались патронами. Всі були збуджені й хапливі (Гончар, III, 1959, 39); // Який виражає квапливість. До гурту ввійшов ще один добродій — Іван Давиденко. Се був товстенький чоловічок з швидкими очима, ..з хапливими рухами (Гр., II, 1963, 21); Волоцюга обережно одклав набік книжки, ніби збираючись ще раз заглянути в них, і хапливим голодним поглядом окинув харчі (Кол., Терен.., 1959, 54).

2. Який робиться, відбувається, виконується швидко, з поспіхом, квапливо. В пригороді запівніч кипіла хаплива робота: підсипали вали, ..лагодили вози, клали прямо долі безнадійно підбиті гармати (Стар., Облога.., 1961, 67); З золотих рам на стінах.. поглядав веселими чорними очима козацький гетьман Байда Вишневецький з густою чуприною на підголеній голові, з сагайдаком в правій руці й неначе сміявся з Єремії, з його хапливого виїзду (Н.-Лев., VII, 1966, 158); // Не підготовлений як слід, надто поспішний. Не зважившись на хапливий шлюб, Марина не хотіла, проте, втратити своє щастя (Дмит., Наречена, 1959, 151).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 22.