ХАЗЯ́ЙКА, и, ж. Жін. до хазя́їн 1-4. От я й надумала собі: «Піду я поденно робити!» Порадились із Прокопом та й вдались до хазяйки, що хату наймала (Вовчок, І, 1955, 139); Хазяйка сього заїзного двору.. була добре мені знайома —ще змалку її знав (Стор., І, 1957, 79); Хазяйка вподобала наймичку, а наймичка хазяйку (Мирний, І, 1949, 176); [Старшина:] Ви, Лукеріє Степанівно, чудова хазяйка (Кроп., II, 1958, 258); І мріялись мені далекі села: дівчата йдуть, співаючи, з ланів, клопочуться хазяйки невсипущі, стрічаючи отару та черідку (Л. Укр., І, 1951, 234); Як заведено з давньої давнини, угамувавши перший голод, заспівали рідних українських пісень: хазяїн басовито підтягував гостеві, а в хазяйки виявився сильний високий голос (Тулуб, В степу.., 1964, 90); // Жінка, дружина. — Ти б собі пошукав, сину, хазяйки, а мені — помочі… (Мирний, І, 1949, 164); // розм. Звертання до жінки, як до розпорядниці в домі, господарстві. — Ти ще подаси щось, хазяйко, чи можна дякувати? (Головко, А. Гармаш, 1971, 342).

Сестра́-хазя́йка див. сестра́; Ха́тня (дома́шня) хазя́йка — те саме, що Дома́шня господа́рка (див. господа́рка).

&́9671; Сама́ собі́ хазя́йка див. сам.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 9.