ХАВТУ́Р, а, ч., ХАВТУ́РА, и, ж., заст.

1. Побори натурою, які брало духівництво. Максим таки як письменний, Було, помагає, І на клиросі дякові.. Й хавтури З школярами носить (Шевч., II, 1953, 55); Школярі з дяком співали псалми за хавтури (Укр. поети-романтики.., 1968, 566); // Милостиня, подаяння.

2. Хабар.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 8.