ФІ́НІШ, у, ч.

1. Заключна, вирішальна частина спортивних змагань на швидкість і витривалість. На самому фініші динамівці вдалось випередити Ніну на 0,3 бала (В ім’я Вітч., 1954, 26).

2. Кінцевий пункт дистанції в спортивних змаганнях. Ярина досягла фінішу і стишеним кроком пробігла ще кілька метрів (Десняк, Десну.., 1949, 284); Лунає удар мідного дзвона, зразу ж другий і третій. Три човни пройшли лінію фінішу (Собко, Матв. затока, 1962, 30); *Образно. — Скільки тут сьогодні народу проходить!.. Наче війна оце ще тільки починається! — Ти знаєш, мене теж це вразило. Подумати: стільки було жертв, стільки втрат, а наближаємось до фінішу сильнішими, ніж стартували (Гончар, III, 1959, 419).

3. Певна відстань перед кінцевим пунктом спортивного змагання (у перегонах).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 599.