ФІ́НКА¹ див. фі́нни.

ФІ́НКА², и, ж., розм.

1. Те саме, що Фі́нський ніж (див. фі́нський). Тягнирядно мовчки з-за халяви витяг фінку й перерізав вірьовки (Головко, II, 1957, 163); Тоська вийняв фінку з білою кістяною ручкою і спритним рухом угнав її гострим лезом у стіл (Тют., Вир, 1964, 362).

2. Те саме, що Фі́нська ша́пка (див. фі́нський).

3. Легка кільова шлюпка з гострим носом і кормою.

4. Північна порода коней, поширена у Фінляндії.

ФІ́НКА³, и, ж. Те саме, що фі́на¹. Через деякий час личинки перетворюються тут у білясті напівпрозорі міхурці завбільшки з горошину. Це — фінки; вони можуть довго залишатися у м’язах (Зоол., 1957, 26).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 600.