ФІНА́ЛЬНИЙ, а, е. Стос. до фіналу, який є фіналом; завершальний. У фінальній сцені [п’єси «Кадри» Микитенка] студенти, закінчивши виш, їдуть на роботу й зустрічаються на пероні з студентами нового набору (Укр. рад. драм.., 1957, 64); Кода [увертюри до опери Лисенка «Чорноморці»] розвиває матеріал фінального урочистого хору і є ніби оптимістичним висновком з усього попереднього викладу (Укр. клас. опера, 1957, 171); Фінальний матч цього сезону нам довелося грати пізно (Смолич, II, 1958, 377); Фінальний свисток; // Який бере участь у фіналі (у 3 знач.). Фінальні команди.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 598.