ФІНА́Л, у, ч.

1. Закінчення, завершення якоїсь справи, події, явища; кінець. Ніхто з присутніх там Такого, знать, не надіявсь фіналу (Фр., XII, 1953, 359); — Товаришу Тарас, — каже секретар обкому, — покладіть на наших людей цей фінал [покарання зрадника]… —Ні, товаришу Федір, — відповідає зв’язковий спокійно, — до фіналу ще далеко. В мене є до нього розмова… (Ю. Янов., І, 1954, 234); Небезпечна гра, яку затіяла вона з Суліманом, силою обставин вимагала продовження і фіналу (Вільде, Сестри.., 1958, 353).

2. Завершальна частина музичного або театрального твору, конструктивно виділена й призначена для великого ансамблю. Найпоширенішим явищем у шкільних драмах були хорові фінали, в яких узагальнювалася ідея твору (Укр. клас. опера, 1957, 50); Не треба забувати, що фіналові геніальної Дев’ятої симфонії Бетховена.. дала могутню силу поезія Шіллера (Літ. газ., 17.ІІІ 1959, 2).

3. Завершальна частина спортивного змагання, на якій виявляються переможці. Сава Похітонов з Хівісайдом теж вийшли в фінал; завтра вони теж змагатимуться за звання чемпіона (Собко, Стадіон, 1954, 413); Змагання на Спартакіаді України складалися з двох етапів: зональних зустрічей і фіналу (Спорт.., 1958, 12).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 598.