ФРА́НКИ, ів, мн. (одн. франк, а, ч.). Група племен західних германців, які з перших століть нашої ери населяли територію в середній і нижній течії Рейну. Гомін, брязкіт, люта чвара: Б’ються франки й сарацини (Л. Укр., IV, 1954, 140); Гомер, Вергілій та Пліній описують зображення на щитах у переможців Трої. Півмісяць і хрест у готів, хрест над колом у франків, чорний кінь, лев і троянда у саксів, крук у датчан — усе це також зразки найдавнішої символіки (Наука.., 10, 1965, 38); Французька нація утворилась в результаті змішання давніх тутешніх жителів — галлів (кельтів) з германськими племенами (франками, бургундами), які вдерлися зі сходу в IV-VI ст. н. е. (Ек. геогр. заруб. країн, 1956, 87).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 640.