ФОРТЕП’Я́НО, невідм., с., ФОРТЕП’Я́Н, а, ч., заст. Фортепіано. Вона почала вчитись грати на фортеп’яні в одної дами в пансіоні (Н.-Лев., III, 1956, 211); В однім куті стояв фортеп’ян з купою нот, в другім круглий столик, під вікнами софка (Фр., III, 1950, 434); Найбільше часу йшло на фортеп’яно, бо грала по кілька годин денно, і на читання (Кобр., Вибр., 1954, 89); — О пані! — сказав [поет]. — Господине кохана! Можливо, у вас і бажання нема, Але чорно-біла тропа фортеп’яна Блищить так печально нездвижна й німа, — Нехай оживе, забринить, зарокоче (Бажан, Роки, 1957, 277).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 628.