ФОРМОТВО́РЧИЙ, а, е.

1. За допомогою якого здійснюється формотворення, пов’язаний з формотворенням. Як образотворчий і формотворчий компонент у Драй-Хмари часто виступає народна поетична творчість (Літ. Укр., 28.Х 1969, 3); Як в українських, так і в інших слов’янських та неслов’янських коломийкових піснях величезну формотворчу роль відіграє мелодія (Нар. тв. та етн., 3, 1966, 29).

2. лінгв. Який бере участь у творенні форм слів. За допомогою граматичних, або формотворчих морфем (суфіксів, префіксів, флексій), утворюються граматичні форми слів (Сучасна укр. літ. м.. І, 1969, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 623.