ФОНТА́НЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до фонта́н 1, 3. Зайшов [Липтак] у скверик і сів на лавицю.. Від фонтанчика час від часу вітер заносив на нього дрібненькі краплі води (Томч., Готель.., 1960, 38); Кулі вихлюстували навколо них воду фонтанчиками (Перв., Атака.., 1946, 129); Найкращою гарантією від такої небезпеки [зараження] є застосування так званих фонтанчиків, при яких струмінь води потрапляє прямо в рот того, хто п’є (Шк. гігієна, 1954, 212).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 616.