ФОНЕ́МА, и, ж., лінгв. Найменша звукова одиниця мови (чи діалекту), яка служить для творення й розрізнення слів та їх форм. У протилежність конкретному мовному звукові, фонема — це не фізичне явище, а наукове узагальнення, поняття про звук у його функції в системі мови (Сучасна укр. літ. м.. І, 1969, 220).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 614.