ФОНАЦІ́ЙНИЙ, а, е, спец. Стос. до фонації. Звуження при вимові [г] не можна порівнювати зі щілиною, що утворюється при артикуляції шиплячих, свистячих і навіть задньоязикових.. Фонаційний струмінь при цьому посилюється й прискорюється, тобто за певну кількість часу проходить більше повітря (Сучасна укр. літ. м.. І, 1969, 177).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 614.