ФАРТУ́Х, а́, ч.

1. Жіночий одяг у вигляді шматка тканини певного розміру та фасону, який одягають спереду на сукню, спідницю, щоб запобігти забрудненню їх. З голосним плачем побігла вона [Гашіца] до села, але скоро опам’яталась, обтерла сльози фартухом і подалась додому (Коцюб., І, 1955, 249); Зняли [діти] писк, хто тікав, хто хлипав, хто хапав мамів за спідниці і ховав голови під фартухи (Смолич, Мир.., 1958, 10); // Предмет одягу різного крою, з різного матеріалу, який одягають під час роботи, щоб запобігти забрудненню одягу спереду. Річард і Деві увіходять у хату потомлені. Річард при фартуху, з мулярським знаряддям (Л. Укр., III, 1952, 7); На носі в нього [шевця] окуляри, Колодка біла у руках, І чорний фартух через груди, Й цвяшок забутий у губах… (Нех., Ми живемо.., 1960, 118); В білому фартусі і з блискучим пінцетом у руці вона була схожа на лікаря (Донч., V, 1957, 238); Спецодяг для робітників при обприскуванні [рослин отрутою]: брезентовий фартух, гумові чоботи і такі ж рукавички (Шкідн. і хвор.. рослин, 1956, 83).

2. Шкіряна, полотняна й т. ін. запона в колясці, візку тощо для захисту їздця від болота, пилу. Кукса правує, Левко Обозний як член сільради сидить у колисці, закритий до половини пластмасовим фартухом (Кучер, Трудна любов, 1960, 498); // техн. Назва різного виду запон біля механізмів. За другим бітером шарнірно підвішено чотири фартухи; вони затримують зерно, що його викидають барабан і бітери [молотарки] (Зерн. комбайни, 1957, 35).

3. спец. Деталь верстата, у якій розміщені механізми для передавання руху. Ходовий гвинт і ходовий валик передають рух супорту за допомогою механізмів, які містяться у фартусі (Токарна справа.., 1957, 23).

4. зах. Спідниця з ситцю або пофарбованого полотна. Ой на горі воли в ярмі, коні в колісниці, Ліпша дівка у фартусі, ніж котра в спідниці (Коломийки, 1969, 371).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 566.