ФАНТО́М, ч.

1. род. у, книжн. Привид, примара, ілюзія. Пішла [Маня] спішним кроком за братом.., оглянувшися ще раз за мною, мов у бажанні переконатись, чи бачила вона справді колишнього адоратора [поклонника] свого, чи з’явився, може, якийсь фантом перед її очима (Коб., III, 1956, 110); Боже мій! Які фантоми!.. Подивіться навкруги: Замки з баштами, луги, Феї, рицарі і гноми… (Вороний, Вибр., 1959, 167); *У порівн. Понад голови люду того́ Йдуть всесвітнії бурі, Панства, царства встають і падуть, Мов фанто́ми понурі (Фр., XII, 1953, 523); // Що-небудь нереальне, що існує лише в уяві. Невже ж усі ті декламації про спокій душі — пуста видумка, ілюзія, фантом? (Круш., Буденний хліб.., 1960, 148); Туга за фантомом щастя — се щастя. Досягнення приносять розчарування (У. Кравч., Вибр., 1958, 279).

2. род. а, спец. Модель людського або тваринного тіла (чи його частини) натурального розміру, що служить наочним приладдям у навчальному закладі, є експонатом у музеї тощо.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 562.