ФАНА́ТИК, а, ч.

1. Надзвичайно релігійна людина, що нетерпимо ставиться до інших вірувань, іновірців. Стрибайло був, як і Боболій, запеклим католицьким фанатиком, ніщо його не спиняло, ніщо і не лякало (Стор., І, 1957, 383); Малювати доводилося потай, бо мусульманський закон забороняє зображувати тварин, і людей, і фанатики-бухарці, впіймавши його на гарячому, могли б і штрикнути його кинджалом або придушити (Тулуб, В степу.., 1964, 180).

2. перен. Людина, пристрасно віддана якій-небудь справі, захоплена якоюсь ідеєю, що нерідко робить таку людину однобічною, обмеженою. За хвилину перед Огеєм сиділа вже не прибита нещастям мати, а людина діла, фанатик великої справи і знавець юнацької душі (Досв., Вибр., 1959, 243); Фанатиків Сокорина не любив за їхню упертість і небажання глянути на життя зрячими очима (Кочура, Родина.., 1962, 269); Казали, що Сафарова ніщо не цікавило, крім дорученої йому справи. Це — фанатик будівництва, людина кам’яної волі (Донч., II, 1956, 278).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 558.