ФА́БУЛА, и, ж., літ.

1. Хронологічно послідовне зображення подій і пригод у художньому творі; канва, схема розвитку життєвих подій, подана в художньому творі в послідовному порядку. Побачимо, що буде. У мене вже й фабула складається (Коцюб., III, 1956, 166); Актори, заздалегідь умовившись про розвиток сюжету, про фабулу й інтригу, створювали в ході вистави все те, що мовили з кону (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 196); Фабулу поеми «Княжна» Шевченко використав згодом у повісті російською мовою «Княгиня» (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 297); Фабула і композиція оповідання «Ніч перед боєм» [О. Довженка] нехитрі, і цим підкреслюється природність, правдивість епізоду (Рад. літ-во, 2, 1958, 35).

2. заст. Байка, побрехенька. Приклад, заснований на вимислі оповідача, чи взятий з літературного або фольклорного, зокрема міфологічного джерела, — такий приклад можна назвати побрехенькою, чи, як казали в старовину, фабулою (Рад. літ-во, 3, 1965, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 548.