УШКВА́РИТИ (ВШКВА́РИТИ), рю, риш, док., перех. і неперех., розм.

1. Зробити що-небудь енергійно, спритно. Опукою з гори — аж вітром зашуміло — Орел ушкварив на ягня (Греб., І, 1957, 66); Біля нашої груші припали з кулеметом два червоних воїни, вшкварили вогнем по захаращеній чужими мундирами вулиці (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 103); А як вона.. виступила перед молодими, як руку з чаркою піднесла вгору, промову до молодих ушкварила.., то гості заплескали на її слова і не дали вже докінчити весільної промови (Вільде, Троянди.., 1961, 265); // Заграти, затанцювати і т. ін. швидко, енергійно, старанно. Зрадів старий, мов маленький, Аж за кобзу взявся, Хотів вшкварить метелицю З усієї сили Та не вшкварив… (Шевч., II, 1963, 342); А тут як ушкварять музики джинжируху! — та й гарно ж грали (Стор., І, 1957, 147); Тоді козачка як ушкварили [гості]… А за козачком —метелиці. Танцювали молоді, та пішли навприсядки і старі (Ковінька, Кутя.., 1960, 110); Митрьохін глянув на Махотку і враз весело ушкварив нестримно-бурхливу польку (Збан., Між.. людьми, 1955, 13).

2. неперех. Почати іти з великою силою (про дощ, град і т. ін.). Незабаром і дощ ушкварив такий, що ну! (Свидн., Люборацькі, 1955, 199); Іде [чоловік] дальш, а тут як набіжить друга хмара з громом, з блискавкою, як ушкварить град з куряче яйце (Стор., І, 1957, 64).

3. З силою вдарити. По голові ложкою як ушкварить (Сл. Гр.); —А-а, ковалі б тебе гнули кліщами! — вшкварила Мокрина Юрка разів кілька (Козл., Ю. Крук, 1957, 73).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 541.