УЧИ́ТИ (ВЧИ́ТИ), учу́, у́чиш, недок., перех. і неперех.
1. чого, чому, з інфін. і без додатка. Передавати кому-небудь які-небудь знання, навички; навчати. Заробила Чи то позичила вдова Півкопи тую на буквар. Сама б учила [сина], так не знала ж Вона письма того. Взяла Та в школу хлопця одвела (Шевч., II, 1963, 368); На широкому майдані Єремія сам вчив своє нове військо, показував, як битись на шаблях та на списах, гарцювати на конях (Н.-Лев., VII, 1966, 22); Я вмію вінки плести. Мене ніхто не вчив, я сама вивчилась (Ю. Янов., І, 1958, 266); — Ну, я буду учити тебе плавати! — сказав Карпо, підходячи до його [Івана] (Мирний, І, 1954, 249); — Вчіть дітей садівництву по всіх школах країни, так само, як вчите їх рідної мови й арифметики (Довж., І, 1958, 491); З дитячих літ пестить він княжича, переказує йому все, що знає, вчить тому, що сам уміє (Скл., Святослав, 1959, 43); // із спол. щ о, я к. Говорити, показувати і т. ін., яким чином, способом робити що-небудь. Я їй вишиваю сорочки, учу, як мережку шити (Мирний, І, 1954, 75); Мене не треба вчити, як себе поводити з дівчатами (Ю. Янов., II, 1958, 70); — Блаженко!.. — Слухаю, товаришу лейтенант гвардії! — Скільки я вас учив, що не лейтенант гвардії, а гвардії лейтенант! (Гончар, III, 1959, 46); // Надавати можливість учитися, давати освіту. — Я ж тебе, сину, вчив, я ж тебе до ума доводив, у люди вивів,.. невже ти тепер не постараєшся за мене? (Мирний, І, 1954, 159); — Все той старий виробляє.. Бач, яке вигадав: дітей вчити, в пани виводити!.. (Коцюб., І, 1955, 102); // Збагачувати досвідом, розумінням чого-небудь. Біда учить, а пан мучить (Укр.. присл.., 1963, 100); — Ви куркуля вчилися по книжках ненавидіти, а мене — саме життя вчило. Так хто ж тоді сильніше їх ненавидів: ви чи я? (Тют., Вир, 1964, 29); // Впливати в певному напрямку, виховувати, прищеплювати що-небудь. Нетлінним ввійшло «Слово о полку Ігоревім» в золоту скарбницю людства, бо.. вчить нас любити Вітчизну (Рильський, X, 1962, 12).
Учи́ти му́зики див. му́зика.
2. розм. Давати поради, настанови, повчати. — Гляди вже ти краще за своїми дітьми, а не прийшов чужих учити… — образливо одказала вона (Мирний, III, 1954, 16); — Ох, Іване Володимировичу, так же не можна. Навіщо ж ви?.. — Любий мій, не вчіть мене… — Та я не вчу. Я тільки кажу (Довж., І, 1958, 462).
3. перен., розм. Карати. — Так от як ви!.. — Лютує Лев, — видумуєте танці? Так я ж вас проучу, коли ніхто не вчив! (Гл., Вибр., 1951, 113); Нахмурився Роман і красномовно поклав руку на пряжку ременя. — Здається, я давно тебе вчив. Чого там, у корчмі, не бачив? (Стельмах, І, 1962, 304).
4. із спол. що. Обгрунтовувати якусь думку, теорію, розвивати якесь положення; знайомити з якими-небудь ідеями. Марксизм-ленінізм вчить, що для переходу до комунізму необхідна не тільки потужна матеріально-технічна база, але й високий рівень свідомості всіх громадян соціалістичного суспільства (Наука.., 1, 1959, 2).
5. Засвоювати, опановувати, намагатися запам’ятати; вивчати. Трудно було [Максимові] заучувати ази та буки. Та що робити? — вчив (Мирний, І, 1949, 231); Вони починають учити європейські мови і інтересуватись європейською літературою (Л. Укр., V, 1956, 25); — Вона вже й телеграфську азбуку вчить (Головко, II, 1957, 249); Ловив [Улас] себе на тому, що такий-от розділ знає гірше, ніж інший. Він насідав на той розділ, вчив його до туману в голові (Тют., Вир, 1964, 52); — Що ж ви тепер вчите? — Про Жовтневу революцію (Стельмах, II, 1962, 72).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 537.