УЧИ́ТЕЛЬ (ВЧИ́ТЕЛЬ), я, ч.

1. Особа, яка навчає, викладає який-небудь навчальний предмет у школі. — А там у школі є учитель; учити буде? — Буде, моя дитино, аби учився (Мирний, І, 1954, 322); Він чомусь нагадував генералові Петренку гімназичного вчителя географії (Кучер, Чорноморці, 1956, 81); Скільки радощів материнському серцю від того, що він добре вчиться, що вчителі його хвалять, кажуть, що в нього є математичні здібності (Гончар, Тронка, 1963, 86).

Наро́дний учи́тель див. наро́дний; Провізори́чний учи́тель див. провізори́чний.

2. Людина, яка є авторитетом у якій-небудь галузі, яка впливає на інших, передає свій досвід, знання, служить для них прикладом. Старші письменники — учителі наші (ніде правди діти), більш прислухалися до живої народної мови. (Коцюб., III, 1956, 261); Як не згадати, що саме Римський-Корсаков був учителем нашого Лисенка, а Чайковський — його другом (Рильський, IX, 1962, 150); Подоляк твердо пам’ятав, що, беручи новачка в їздові, заприсягся зробити з нього людину. І треба сказати, що бессарабець виправдував надії свого вчителя (Гончар, III, 1959, 384); Всі пригноблені народи світу вважали і вважають Леніна своїм великим учителем, найбільшим і щирим другом (Ком. Укр., 5, 1960, 29).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 536.