УЧИ́СТИТИ (ВЧИ́СТИТИ), и́щу, и́стиш, док., перех. і неперех., розм.

1. Зробити що-небудь уміло, гарно. Звінчали молодих, та як учистили весілля, так ну! (Кв.-Осн., II, 1956, 304); І рішили закінчити його [обід] тією горою з мороженого. Найкращий городський повар мусувався два дні, поти виліпив те диво. Та й учистив же на славу! (Мирний, III, 1954, 289); // Заграти, затанцювати і т. ін. швидко, енергійно, старанно. [Сотник:] А ти вже й скрипку принесла? Яку ж ми вчистимо з тобою? (Шевч., II, 1963, 190); [Юліан:] У кого кров козацька грає, хто товариство любить.., вміє вчистить так, щоб аж земля стогнала і вітер щоб свистав від вивертів ногами.., від того зле тікає і весело йому!(К.-Карий, II, 1960, 65); // З’їсти без залишку. Учистив Хома якраз [макітру вареників], масличком поливаючи та у сметану обмокуючи (Кв.-Осн., II, 1956, 478); // Швидко пройти яку-небудь відстань. Верстов сім учистили [подорожні] з полудня (Кв.-Осн., II, 1956, 412).

2. Почати йти із значною силою (про дощ, град і т. ін.). Не вспіла я од’їхати й верству від міста Луцька.., як вчистив страшенний дощ (Л. Укр., III, 1952, 570); Набігла хмарка — як учистить град.., всю пшеницю до стебла вибив (Стор., І, 1957, 33).

3. З силою ударити. Баран як розженеться, як вчистить у лоб! Вовк — беркиць у яр… (Україна.., І, 1960, 117).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 536.