УЧЕСА́ТИ (ВЧЕСА́ТИ), ешу́, е́шеш, док., перех., розм.

1. рідко. Те саме, що розчеса́ти.

2. перен. Зробити щось енергійно, швидко. Музики вчесали метелиці. Марина, як стояла з рогачем у руках, так і повіялась і потягла за собою Ганну (Н.-Лев., І, 1956, 98); Тут уже баби не витримали. — Рятуйте! Та за дрюччя! Та за трактором… Трактор.. як учеше по городу… (Вишня, І, 1956, 131).

3. З силою ударити. [Хома:] Яремо, не лайся! А то так учешу, що аж у вухах задзвенить (Кост., І, 1967, 271); — Врешті дійшло до того, що тесть якось мене вчесав через плечі ремінною потягачкою (Збан., Єдина, 1959, 140).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 534.