У́ЧЕНЬ, у́чня, ч.

1. Той, хто вчиться в загальноосвітній або спеціалізованій школі, що дає початкову й середню освіту. Тим часом зал наповнявся учнями, їх матерями, батьками, вчителями (Хотк., І, 1966, 161); В ремісниче училище Рубін приїхав босий.. Незабаром хлопцям видали форму. Рубін одягся, як і всі учні (Сенч., На Бат. горі, 1960, 3); Тепер я іноді зустрічаю колишніх своїх учнів. Це вже немолоді люди різних професій (Довж., І, 1958, 14); — Корабель цей — для учнів морської школи. Вони вийшли в практичне плавання (Ю. Янов., II, 1958, 78).

2. Той, хто навчається певному фаху, ремеслу і т. ін. Теслярі пахли тесаним деревом, шевські учні — шкірою, муляри — вапном, ті, що мостять дороги, — смолою (Томч., Готель.., 1960, 100); У повітових лікарів були помічники — так звані лікарські учні (один-два). Це були молоді люди без всякої медичної освіти (Матеріали.. охор. здоров’я.., 1957, 24); От досі жаль, що я в окуліровці Був учнем недбайливим… (Рильський, II, 1960, 70); Валентин працював уже учнем механіка на міській електростанції (Гончар, IV, 1960, 79).

3. Послідовник чиїх-небудь поглядів, учення. Ми — учні Леніна, єдині в боротьбі, що виклик кинули і злидням, і журбі, чотири більшовицькі покоління!.. (Сос., І, 1957, 484); — Не смію бути докучливим, пане професор, але в мені ви маєте найщирішого друга. Я — ваш палкий учень (Донч., II, 1956, 76).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 533.