УТОРО́ПАТИ (ВТОРО́ПАТИ), аю, аєш, док., перех., без додатка і з спол. що, розм.

1. Сприйняти розумом, зрозуміти. Йосип — цікавий хлопець, талановитий; зразу далася йому грамота, зразу він не тілько второпав її, а ще й полюбив (Мирний, IV, 1955, 35); Скільки він не читав тієї проклятої теорії словесності, — ніяк не міг уторопати й розібрати, чим одрізняється ямб од амфібрахія або хорей од анапеста (Гр., І, 1963, 557); // Сприйняти зміст чого-небудь сказаного, написаного і т. ін. Стоїть Оксана проти нього, як дерев’яна, і не второпа, що він їй каже (Кв.-Осн., II, 1956, 436); Я б усе второпала, бо я вже тепер по-болгарськи трохи тямлю (Л. Укр., V, 1956, 157); — Такого наговорила твоя мати, що я й не второпав — Може, піду ще розпитаю (Хижняк, Невгамовна, 1961, 279); Заговорив якийсь у шкірянці, чорний, мов у кузні закурений, чоловік… Забалакав по-простому, так, що найзатурканіший мужик второпав, що і як (Речм., Весн. грози, 1961, 6).

2. Спостерігаючи за ким-, чим-небудь, враховуючи певні ознаки і т. ін., здогадатися про щось. Він глянув на тітку, що поралась коло печі, і сів на лавку, протираючи очі. Він ніяк не міг второпати, звідки взялась тут тітка, що вона тут робить (Коцюб., І, 1955, 32); З’їв [Петро] вареник, взявся за другий і тільки тоді второпав, що вишні — без кісточок (Загреб., Спека, 1961, 78).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 518.